Глосарій : каміни, печі, димоходи
Словник архітектурних термінів та стилів, декоративно-прикладного мистецтва, будівельних та оздоблювальних матеріалів, теплотехніки.
Пошук термінів та понять за абеткою
А | Б | В | Г | Д | Е | Ж | З | І | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Я
А
А СЕККО, асекко, альсекко, секко — (італ. a secco — по сухому) настінний живопис, який виконується на відміну від фрески, по твердій сухій штукатурці, попередньо зволоженій. Фарби, що використовуються, розтерті на рослинному клею, яйце або змішані з вапном. Секко надає перевагу в темпі, дозволяючи виконувати розпис за робочий день більшої площі поверхні, ніж при фресковому живописі, проте ця техніка не така довговічна.
АБРАЩАТИЙ (заст. рос.) — кахлевий.
АВАНТЮРИНОВА ПОЛИВА — зелена або червона полива по кераміці, яка надає поверхні виробу золотистий блиск.
АЖУР — техніка наскрізної різьби по дереву або металу.
АКАНТ — середземноморська рослина з товстими зубчастими листками. Стилізоване зображення аканту використовується як мотив у декоративно-прикладному мистецтві.
АЛЕБАСТРОВЕ СКЛО — матоване скло для дверей, ширм, камінних екранів, світильників (біле скло, глухе скло, кістяне скло, молочне скло).
АМОРІНІ — різьблені фігури хлопчиків, які використовуються різьбленому декорі.
АМОСОВА КАЛОРИФЕР — опалювальна система, в якій гарячий дим, що виходить з борову, розподіляється по металевих трубах, розташованих у кілька рядів для віддачі тепла у різні приміщення, після чого виходить назовні через загальну димову трубу.
АМФОРА — класична посудина античної Греції із звуженим дном і високою горловиною з двома ручкам для транспортування вина або масла. Використовувалась в якості декоративного мотиву в репертуарі неокласики.
АНГЛІЙСЬКА ПІЧ — чавунна піч для приготування їжі, що топилась вугіллям, і була сполучена з водогрійним котлом.
АНГОБ (франц. engobe — "обмазка") — тонкий шар білої або кольорової глини, що наноситься на поверхню керамічного виробу до випалу. Застосовується для приховування нерівностей або кольору черепка. Техніка ангобу підказала й оригінальний спосіб декорування — сграффіто, продряпування, зіскоблювання або гравіювання поверхневого шару до появи основи іншого кольору. В окремих випадках застосовується розпис ангобами, що створюють ефект рельєфу, і розпис по ангобу, що відіграє роль білого фону, ґрунту (італійська майоліка). До прийомів ангобування відносять техніку декорування фарфору пат сюр пат.
АНДІРОН — металева підставка для дров в каміні відкритого типу.
АНТАБЛЕМЕНТ — архітектурний термін, який прийнятий в декоративно-прикладному мистецтві для позначення компонентів, що розташовані над колоною: архітрав, фриз и карниз.
АНТЕМІЯ — стилізований мотив з квіток жимолості, що походить від класичної грецької орнаментації.
АРАБЕСКА — насичений та складний орнамент, оснований на примхливому переплетенні геометричних і стилізованих рослинних мотивів, в який іноді включаються каліграфічні арабські написи.
АРКАДА — елемент декору, утворений серією круглих арок.
АРОЧНІ НІЖКИ — випукло-увігнуті ніжки георгіанських меблів.
АСТРАГАЛ — профільна накладка, що декорує край дверці (або дверей).
Б
БАГЕТ (франц. baguette, італ. bachetta, лат. baculum — "паличка, прут") — профіль, обрамлення у вигляді профільованих рейок. В декоративному мистецтві, оформленні інтер'єру — стінових панелях, в меблях — багет є обрамляючою частиною фільонки, центральна площина якої називається дзеркалом. Багет зазвичай має перспективний профіль — більш високий із зовнішньої сторони і низький зсередини. В архітектурі багетом називають заповнення заглиблень — канелюр колони — півциліндричними випуклими профілями — валиками (зазвичай не на всю висоту). Інша назва — вкладки, або "зустрічні канелюри".
БАЗА (франц. base, грец. basis — "основа, крок, стопа"; baino — "ступаю") — в архітектурі — основа, підніжжя. На відміну від подіуму, крепідоми, стереобату — основи будівлі, базою прийнято називати особливе підніжжя колони, стовпа, пілястри.
БАЛЯСИНА — точена колона, що застосовується в перилах (сходових, терасних, балконних) або в якості ніжок стола, спинки стільця. Може бути виконана з каменю, металу, дерева або кераміки.
БАНДЕЛЬВЕРК (нім. bandelwerk, франц. bandele — "пов'язка, стрічка" і нім. Werk — "робота, виріб") — декоративний мотив, елемент орнаменту у вигляді переплетених стрічок. Мотиви стрічкового плетіння отримали поширення в мистецтві готичного стилю.
БАНДЕРОЛЬ (франц. banderole — "ремінь, перев'яз", від bande — "смуга" і roll — "крутити") — декоративний мотив у вигляді стрічки, що звивається, смужки тканини. Цей термін використовують для позначення майоріючої у просторі стрічки, що несе надпис, девіз. Така стрічка примхливо звивається і має гостроконечний виріз. Інший мотив — бандероль, що зав'язана у вигляді банту і зображує перев'яз, підвіску, зв'язку певних атрибутів.
БАРБОТИН (франц. barbotine від barboter — "шльопати, плескатись", можливе східне походження слова) — кольорова глина (із суміші білої глини, піску і фарби), що використовується для ручної ліпнини рельєфних деталей на керамічних виробах, кахлях. Іноді у рідкому стані наноситься пензлем; застосовується також для склеювання окремо сформованих частин.
БАРОКО — (італ. bагоссо - дивний, химерний) - стиль у західноєвропейському мистецтві - архітектурі, музиці, живописі, літературі, декоративному мистецтві кінця XVI - середини XVIII ст., для якого характерні естетична афектація; прагнення до величі й пишності; багатство декоративних елементів, зазвичай криволінійних форм (завитків, спіралей і т. п.); підвищена увага до деталей, що підкоряється єдиному ансамблю, як, наприклад, в садово-парковому мистецтві.
БЕРЕН ("bérain", "bérainades") — назва орнаменту, що отримав поширення спочатку у Франції, а потім і в інших європейських країнах завдяки діяльності видатного французького художника-орнаменталіста Жана Берена Старшого (1640—1711). Творчість присутня з 1674 р. Берен — придворний художник французького короля Людовіка XIV. В химерних композиціях Берена помітний вплив барочної архітектури, орнаментики французького Ренесансу та фламандського бароко. У фантастичні архітектурні декорації вплетені зображення версальських фонтанів, алегористичних фігур, колесниць Геліоса і масок Аполона — емблеми Короля Сонце, італійські мотиви: ренесансні гротески, маскарони, персонажі італійського театру Комедіа дель Арте, химери, мавпи, музичні інструменти і квіткові гірлянди. Його характеризують особлива легкість, витонченість і "музикальність" пластичних зв'язків, гнучкість в сплетенні різнорідних мотивів. У Франції орнаментом "берен" декорували фаянсові вироби Руана і Мустьє.
БЕШЛАГВЕРК (нім. Beschlagwerk від Beschlag — "обшивка, оправа" и Werk — "робота") — вид орнаменту епохи Північного Відродження, що отримав поширення бл. 1570 р. в Німеччині та Нідерландах. Мотиви бешлагверку включають обрамлення — багети, переплетення стрічок — бандельверки і рольверки, а також оригінальний елемент — сполучення волют з круглими виступами, півкулями, що нагадують крупні шляпки цвяхів (Nagel-Köpfe).
БІБЛО — дрібнички з бронзи, фарфору, слонової кістки, скла и т.п. — для прикраси етажерок, камінів, спинок диванів, а також декорування стіни зброєю.
БІОКАМІН — декоративний камін зі сталі, для якого в якості палива використовують біоетанол.
БІОЕТАНОЛ — етиловий спирт, що отриманий шляхом переробки рослинної сировини для використання в якості біопалива.
БІСКВІТ — фарфоровий виріб, не вкритий глазур'ю і обпалений один-два рази при температурі обпалювання глазурі, що надає матовій поверхні такого виробу легкий блиск.
БЛЕЗИР — дзеркало голландської печі, викладене врівень зі стіною одного приміщення, тоді як топка виходить в інше приміщення.
БОБЕШКА (франц. bobeche) — елемент підсвічника. У французькій мові означає «розетку підсвічника», в російській традиції бобешкою з XIX століття називали стаканчик, в який вставляли свічку.
БОРОВ (кабанчик) — горизонтальний або похилий димохід з цегли або металу.
БОСАЖ (франц. bossage від bosse — "горб, бугор") — в архітектурі — виступ, випукла ділянка стіни, декоративний елемент фасаду, що імітує кладку з крупного каменю.
БОСЕЛЯЖ (bosselage) — ліпний рельєфний орнамент (моденатура; мулюра).
БРА (франц. bras - «рука») — світильник, що кріпиться до вертикальної площини на одну або кілька світлоточок. Спочатку зображував закріплену на стіні стиснуту в кулак руку людини, яка тримала шип для товстої свічки або смолоскип. В XVIII-XIX століттях бра, як правило, складалось з «настінника» - плакетки або іншої фігурної накладки, що зафіксована на стіні (дзеркалі, каміні, панелі, ширмі, піаніно), і «ріжка» (або кількох ріжків), що закінчувались профіткою і бобешкою для свічки. В кінці XIX і початку XX століття так могли називати будь який освітлювальний прилад, прикріплений до стіни.
БРАНДМАУЕР — глуха цегляна стіна між опалювальним твердопаливним приладом і горючими стінами, що примикають до нього.
БУЛИЖНИК, БУЛИГА — невеликі валуни, округле каміння твердих порід, що використовуються для викладки бруківки, кладки фундаменту невисоких будівель, а також в якості буту, іноді — забутовки.
БУНТ — розширений по краям обід кахлевої румпи.
БУРЖУЙКА — металева піч для обігріву приміщень, популярна в першій половині XX століття.
БУТ, БУТОВИЙ КАМІНЬ — шматки природного каменю розміром 150-500 мм, який отримують вибухом покладів суцільних порід: вапняків, доломітів, пісковиків, гранітів. Застосовують для будівництва фундаментів, підпірних стінок, огорож і т.п.
В
В ЧЕТВЕРТИНУ ЦЕГЛИ — зведення тонкої стінки з цегли, поставлених на вузьку грань і обернених постіллю на лицеву сторону.
ВАПНЯК — широко поширена осадова гірська порода, що складається в основному з кальциту або кальцитових скелетних рештків організмів. Часто вапняк має домішки доломіту, глинистих і піщаних частинок. Чистий вапняк білого або світло-сірого кольору.
ВАРИЛЬНА ПІЧ — кухонна піч, призначена для приготування їжі. Може оснащуватися металевою варильною поверхнею (плитою) і часто нагрівачем води та/або духовою шафкою. Може обігрівати те приміщення, де розташована і сусіднє, у випадку підключення сателітної секції.
ВЕДЖВУД — англійський не покритий глазур'ю фаянс, друга половина XVIII ст. Барельєфні дошки з білими рельєфними фігурами з цього фаянсу застосовували в якості вставок на меблях.
ВЕРСТОВА КЛАДКА (готична, польська, російська, староруська) — цегляна кладка, на лицевій поверхні якої кожен горизонтальний ряд складається з почергових тичків і ложків, а вертикалі швів співпадають через ряд.
ВІТРАЖ (фр. vitre — віконне скло, від лат. vitrum — скло) — витвір декоративного мистецтва образотворчого або орнаментального характеру з кольорового скла, розраховане на наскрізне освітлення і призначене для заповнення проміжку, частіше всього віконного, в якійсь архітектурній споруді.
ВИКОЛОТКА — давній метод холодної обробки тонкого листового металу (не товстіше 2 мм), що проводився безпосередніми ударами молотка, під якими він тягнеться, згинається, усаджується і в результаті набирає необхідну форму. Від ковки виколотка відрізняється тим, що виконується в холодному стані, в той час як при ковальській обробці метал нагрівається до червоного стану. В XVIII - XIX столітті в Росії виколотка широко застосовувалась при виготовленні декоративної скульптури, рельєфів, металевого начиння та освітлювальних приладів.
ВОГНЕСТІЙКІСТЬ — здатність виробу, конструкції або елементу споруди зберігати при пожежі несчу і вогнеогороджуючу здатність. За ступенем вогнестійкості матеріали поділяютьмя на негорючі, важкогорючі і горючі.
ВОГНЕТРИВКІСТЬ — здатність матеріалів протистояти, не розлавляючись, впливу високих температур. Кількісно вогнетривкість характеризується температурою, при якій стандартний зразок матеріалу, нахиляючись в результаті пом’якшення, торкнеться торкнеться своєю вершиною поверхні підставки. За ступенем вогнетривкості матеріали поділяють на вогнетривкі, тугоплавкі і легкоплавкі.
ВОГНЕТРИВКА ЦЕГЛА — біла, рівна цегла: - виготовлена з тугоплавкої глини; - що володіє ввеликою міцністю і підвищеною вгнестійкістю; - що використовується в печах для облицювання внутрішньої поверхні паливника.
ВОГНЕТРИВКЕ СКЛО — особливий вид скла (світлопрозора кераміка), яка витримує тривалий час високу температуру до 800 °C і може контактувати з відкритим полум’ям. Використовується в камінах і печах.
ВОГНИЩЕ — місце або пристрій для розведення і підтримування вогню.
ВОЛПЕР — різновид дефлектора для вентиляційних і димохідних каналів.
Г
ГАДРУН — римський орнамент у вигляді ланцюжка випуклих овалів, часто розташованих під кутом один до одного.
ГАРНІТУР — набір з трьох або п'яти декоративних предметів, як правило, з годинником по центру, що прикрашають поличку каміна або комод.
ГЕЗІМС (нім. gesims) — карниз або смуга, розділена на кілька поздовжніх виступів і впадин (тобто профільована), яка служить для обрамлення тих чи інших частин споруди, для переходу від однієї частини до іншої, для маскування розділення простору стіни і т. п.
ГЕРІДОН (франц. guridon) — 1. Невеличкий високий столик або підставка на одній ніжці під декоративну бронзу, фарфорову вазу або освітлювальний прилад (канделябр, жирандоль чи лампу). 2. Кругла основа для безлічі підсвічників, що завершує опорну колонку. 3. Екран перед каміном (див. екран).
ГЕРМА — коротка чотирикутна колона, що звужується донизу і завершується бюстом. Починаючи з Ренесансу, особливо в стилі бароко, часто застосовували в якості прикраси шаф.
ГИРЛО (жерло, зев) — широкий топочний отвір російської печі у формі арки.
ГІЛЬЙОШ (від франц. guilloché — візерунок з хвилястих ліній) — складний орнамент у вигляді густої сітки хвилястих фігурних ліній, що переплітаються між собою. Активно використовувався для ліпних прикрас в класичній архітектурі. Гільйоші зустрічаються в романській архітектурі, архітектурі ренесансу і неокласицизму.
ГІРЛЯНДА (франц. guirlande, італ. ghirlanda від лат. gerrae — "плетення") — вінок, намисто. В спеціальному значенні — декоративний мотив у вигляді сплетених квітів, стеблин, листків, плодів, іноді в поєднанні зі стрічками, бантами, маскаронами. На відміну від вінка, який має замкнутий мотив, гірлянда являється елементом орнаментального ряду, тому часто включається в композиції обрамлень, бордюрів, кантів.
ГЛАЗУР — тонкий скловидний чи частково закристалізований шар, що вкриває поверхню керамічного виробу і закріплений методом запікання при високих температурах.
ГЛАЗУР ВЕЛИКОГО ВОГНЮ — тугоплавке скловидне покриття фарфору, фаянсу і кам'яних виробів.
ГЛАЗУР МАЛОГО ВОГНЮ — легкоплавке скловидне покриття цегли, черепиці, кахлів і облицювальної плитки з пористим черепком.
ГОЛЛАНДСЬКА ПІЧ (голанка, голандка) — порівняно компактна піч димовими каналами, що оздоблена кахлями або керамікою, розмальованими в стилі «дельфт».
ГОЛОРЕВЕРС (голкель, голькель) — 1. Жолобок в архітектурних прикрасах (в карнизах, колонах та ін.). 2. Галтель.
ГОРІННЯ — екзотермічна реакція окислення речовини, що супроводжується принаймні одним з трьох факторів: полум'ям, сяйвом, виділенням диму.
ГОРОДКИ — кахлі з фігурним силуетом, призначені для пічних карнизів.
ГОРШЕЧНА КЛАДКА — кладка, в якій ряди цегли чергуються з лежачими або стоячими керамічними трубками (у формі циліндра або усіченого конусу), що полегшують конструкцію.
ГОТИКА — (італ. – готський, від назви німецького племені готів) – напрямок в архітектурі, період у розвитку середньовічного мистецтва на території Західної, Центральної та частково Східної Європи з XI — XII до XV — XVI століття. Готика прийшла на зміну романському стилю, поступово витіснивши його. Термін «готика» частіше всього застосовується до відомого стилю архітектурних споруд, який можна коротко охарактеризувати як «страхітливо величний».
ГРИФОН — міфічна істота античної Греції та Риму, крилатий лев з головою орла, що символізує могутність, силу й владу, швидкість та пильність.
ГРОТЕСК — фантастичний орнамент або декор з мотивами міфічних істот (сатирів, кентаврів), дивовижних рослин та химерних масок.
ГРУПА ГОРЮЧОСТІ МАТЕРІАЛІВ — класифікаційна характеристика пожежної небезпеки матеріалів, що визначається при стандартному випробуванні на горючість. Матеріали поділяють на горючі, важко горючі, негорючі.
ГУСАК — криволінійний облом, утворений плавним з'єднанням округлого і четверного валу, при якому виступаючу частину утворює заокруглення. У підсумку виходить S-подібна форма. Інша назва – «лінія краси».
Д
ДЕФЛЕКТОР — аеродинамічний пристрій, що встановлюється над вентиляційним каналом, димоходом, в системі охолодження поршневого авіадвигуна та ін. Застосовується для підсилення тяги в каналі за рахунок ефекту Бернуллі: чим більша швидкість потоку повітря при зміні поперечного січення каналу, тем менший статичний тиск у цьому січенні. Дефлектори збільшують тягу в каналі та підвищують ефективність систем вентиляції.
ДЖЕРЕЛО ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГІЇ — енергетичний прилад, що призначений для виробництва тепла.
ДЗЕРКАЛО — найбільша ділянка на лицевій стороні печі або каміна.
ДРОВА — зрубані для палива дерева в чурбаках, в колодах або в полінах.
ДИМНИК — декоративне закінчення димової труби над покрівлею.
ДИМОВА ТРУБА — частина печі або каміна, що слугує для відведення димових газів з печі назовні. Розрізняють насадні та корінні димові труби.
ДИМОВИЙ ЗУБ – конструктивний елемент задньої стінки камінної топки у вигляді похилого виступу. Виступ сприяє нормальному функціонуванню відкритого каміна: формує стійку тягу, перешкоджає викиду диму в приміщення, збільшує швидкість димових газів у верхній частині каміна. Докладніше
ДИМООБЕРТИ — канали, які влаштовують в корпусі печі для проходження димових газів з таким розрахунком, щоб стінки димообертів поглинали тепло димових газів і потім відавали його через зовнішні поверхні в приміщення.
ДИМОХІД — канал для видалення димових газів з печі або каміна в атмосферу. Буває насадним або корінним. Останній постачається в основі стояка ревізійним отвором і збірником для конденсату.
Д’АРСЕТА ПІЧ — багатофункціональна кухонна плита з витяжним приладом, відокремленими пічними шафами для тушкування овочів, смаження м'яса і т. д., з вертелом і зубчатою підвіскою котла, що дозволяє забезпечити нагрів потрібної сили.
Е
ЕКРАН — заслін з дерева, матерії на каркасі або з матового скла, що встановлювали перед каміном або на вікні.
ЕМАЛЮВАННЯ — 1. Покриття металевої поверхні тонким напівпрозорим шаром кольорового скла. 2. Вид декору в кераміці, коли фарбники наносяться зверху глазурі.
ЕНКАУСТИКА — метод, який використовує нагрівання для закріплення емалевих фарб на керамічних виробах.
ЕРКЕР (нім. Erker) — виступаюча за площину фасаду частина приміщення.
Ж
ЖАЛЮЗІ — решітка, за допомогою якої регулюється проникнення світла чи повітря в приміщення через паралельні щілини між пласкими планками. Розмір щілин регулюється обертанням планок навколо своєї осі.
ЖАМБА (фр. jambe) — вертикальний несучий елемент порталу (камінного, дверного).
ЖАРОВИЙ КАНАЛ — витягнута порожнина у внутрішній стіні будівлі, що поширює вздовж приміщення повітря після його прогріву калорифером.
ЖИКЛЕР (франц. gicleur, від gicler — брикати) — строго калібрований отвір для дозування подачі рідини, газу чи повітря.
ЖИКОВИНА (рос. архіт. термін) — фігурна дверна петля, витягнута поперек дверного полотна.
ЖИРАНДОЛЬ (франц. girandole від італ. girandola — «вогяне, феєрверк», від лат. gyrare — «вертіти, крутити»; грец. gyros — «круг») — тип світильника, підсвічника, в якому ріжки розташовуються по колу, навколо центральної осі - стояка. Головна декоративна роль в жирандолі відводилась кришталевому убору, а металева конструкція являлась лише каркасом. Жирандоль отримав поширення у Франції в XVII столітті, а також в інших країнах. На їхніх металевих стрижнях і кронштейнах сяяли підвіски з кришталю, серед яких проглядались фарфорові фігурки людей і тварин, кошики з фруктами і квітами. Круглі жирандолі встановлювались на спеціальному столику, півкруглі - на каміні, притім, зазвичай, парами.
З
ЗАПІЧОК — Місце на печі, відгороджене комином, або за піччю. Різної величини заглибина в бічній, задній або передній стіні печі, де зберігають предмети домашнього вжитку, продукти.
ЗЕМЛЯ — монотонний фон на лицевій стороні кахлів.
ЗОЛЬНИК, ЗОЛЬНИКОВА КАМЕРА — камера під колосниковою решіткою, яка служить для збору золи і вуглин. Вона забезпечує додатковий притік повітря через піддувало і щілини колосникової решітки до палива в топці.
І
ІЗРАЗЦИ — русизм, див. значення кахлі.
ІНКРУСТАЦІЯ — особливий вид мозаїки; прикраса предмету, зробленого з одного матеріалу, шляхом врізання в його поверхню фігурних шматочків з інших матеріалів, що утворюють орнамент в рівень з поверхнею.
ІНТАРСІЯ — вид інкрустації на дерев'яних предметах. Інкрустоване зображення натюрмортів або архітектурних сцен, виконаних в техніці інкрустації чи маркері.
ІСКОРНИК — приладдя біля печі або каміна, що захищає підлогу і стіну від потрапляння іскор.
Й
ЙОРШИК — інструмент зі щетиною для чистки внутрішніх поверхонь різних предметів.
К
КАБАШОН — виступаючий круглий або овальний елемент декору, який часто використовується в поєднанні з листям аканту або раковинами для оформлення ніжок-кабріоль, популярний в XVIII столітті.
КАБРІОЛЬ — вигнута, кручена ніжка, яка звужується до низу, часто закінчувалась стилізованою лапою. Цей мотив навіяний формою задніх лап тварин.
КАГЛА (шибер) — сегмент пічної труби з поворотною заслінкою для регуляції тяги в димоході.
КАЛОРИФЕР — опалювальний пристрій, який нагріває повітря в приміщеннях завдяки розгалуженням труб чи інших каналів, по яким проходить гарячий газ, пар або вода.
КАМ'ЯНІ ПРИРОДНІ БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ — будівельні матеріали, отримані в результаті механічної обробки гірських порід: облицювальні плити, стінове каміння, щебінь, гравій, бутовий камінь та ін. Ці матеріали поділяються: - на вивержені глибинні: граніт, діорит, сієніт, лабрадорит, габро та ін.; - на вивержені, що вилились: базальт, андезит, діабаз, вулканічний туф; - на осадові: мармуроподібний вапняк, щільний вапняк, пористий вапняк (ракушняк), доломіт, піщаник, гіпсовий камінь; - на метаморфічні: мармур, брекчія і карбонатні конгломерати, кварцит.
КАМІН — в класичному виді являє собою найпростіше вогнище з димарем, призначений для обігріву приміщення або нагрівання їжі безпосередньо полум'ям від палаючого у ньому палива. В якості палива використовують деревину, газ, вугілля, пелети. Класичний відкритий камін відрізняється дуже низьким ККД.
КАНАТ — рельєфне різьблене зображення, що нагадує раковину наутилуса.
КАНДЕЛЯБР — декоративна підставка з розгалуженням («ріжками») для кількох свічок або ламп. Якщо підставка розрахована на одну свічку, то використовується слово підсвічник.
КАПИТЕЛЬ (від лат. caput — голова) — верхня частина колони або пілястри, що виступає за її межі, забезпечуючи перехід до абаки, і зазвичай має квадратну форму.
КАРІАТИДА — жіноча статуя, що підтримує архітектурний виступ.
КАРНИЗ — виступаючий елемент внутрішнього і зовнішнього оздоблення будівлі, приміщення, меблів. В архітектурі карниз відділяє площину даху від вертикальної площини стіни, або розділяє площину стіни за виділеними горизонтальними лініями.
КАРТУШ — панель декоративних форм, часто із завитками, що використовується для оформлення перехрестя рам.
КАСОЛЕТ (франц. «cassolette») — в XIX столітті іноді - «казалет», пальник для пахощів на масляній основі.
КАХЛІ — керамічні облицювальні елементи для печей та камінів, що вкриті глазур'ю і мають з тильного боку відкриту коробку (румпу).
КВАДР (італ. quadro, від лат. quadrum — "чотирикутник, квадрат") — правильно обтесаний кам'яний блок для мурування стін, крупний камінь у формі паралелепіпеду.
КЕРАМІКА (грец. keramike, від keramos — "глина") — матеріали і вироби з глин і їх суміші з неорганічними сполуками, отримані шляхом обпалювання при високих температурах. Загальна назва усіх видів виробів з обпаленої глини (бісквіт; веджвуд; глино-кам'яні маси; італійська майоліка; м'який фарфор; фарфор; фаянс; шамот).
КЕРАМІЧНА ПЛИТКА (кахлі) — виготовлене з керамічної маси пласке, як правило, тонкостінне глазурований або неглазурований виріб. Керамічна плитка застосовується для зовнішнього або внутрішнього облицювання стін та підлог.
КІМА — різьблений або накладний орнамент, що складається з серії овалів с наконечниками стріл, що використовувався в декоруванні меблів, особливо кабінетів.
КЛАДКА — цегла або камінь, що сполучене між собою в певному порядку за допомогою зв'язуючого розчину.
КЛАДКА ПЕЧЕЙ — кам'яна кладка печей, метою якої є зв'язка окремих цеглин в єдиний міцний фундамент і монолітний корпус печі.
КЛУАЗОНЕ (перегородкова емаль) — техніка створення предметів з емальованого металу, прикрашених складними візерунками. Тип емалі, при якому поверхня предмету розділена тонкими металевими смужками на секції, що заповнюються перед обпалюванням стертим в порошок кольоровим склом.
КОКІЛЯЖ — елемент декору з мотивами раковини, використовується для прикраси меблевих виробів в стилі Рококо.
КОЛОСНИК — чавунна решітка в топці печі або каміна для притоку повітря та усунення золи.
КОРПУС ПЕЧІ — основна частина архітектурної композиції кахельної печі, в корпусі розміщується топка і димові канали.
КОЦЮБА — інструмент із заліза або іншого вогнестійкого матеріалу, що використовується для вигрібання вугілля, переміщення дров у палаючому каміні або печі. Зазвичай це товстий залізний пруток, який загнутий на кінці під прямим кутом.
КОЕФІЦІЄНТ КОРИСНОЇ ДІЇ (ККД) — характеристика ефективності системи, величина, що визначає відношення корисної роботи (потужності, енергії) до всієї витраченої роботи (потужності, енергії).
КРАКЛЕ — керамічна глазур з навмисними маленькими тріщинками.
КРЕМОВА КЕРАМІКА — кераміка білого або кремового кольору з прозорою глазур'ю, що імітує фарфор. З'явилась в Англії в середині XVIII століття, пізніше її популярність поширилась на Сполучені Штати.
КУБОК З КРИШКОЮ — елемент декору токарної роботи, що зустрічається при в оформленні ніжок і балясин.
КУРНА ХАТА — дерев'яний зруб, що опалювався без димоходу, у зв'язку з чим у верхній частині стін робились вузькі горизонтальні вікна для виходу диму.
Л
ЛАМПАДНА ПІЧ (афанор) — опалювальний прилад зі стабільною і регулюємою тепловіддачею завдяки резервуару, в якому вугілля поступово спалює гаряче повітря від розпеченого вугілля в горні; це повітря потрапляє через отвори в стінках і дні резервуару.
ЛІЗЕНА, ЛОПАТКА (нім. Lisene, італ. lesena) — плаский вертикальний виступ на стіні будівлі.
ЛИЦЕВА КЛАДКА — акуратна цегляна кладка, розрахована на сприйняття в її звичайному вигляді, без штукатурки, обмазки, побілки, фарбування і облицювання.
ЛИЦЕВА ЦЕГЛА — цегла правильної форми, що має чіткі грані і однорідний колір. Витримує вплив атмосферних опадів, придатна для зовнішніх робіт.
ЛОЖОК — 1. Найбільш витягнута, середня по величині грань брускової цегли. 2. Повздовжний жолобок в колоні, канелюра (архіт.).
ЛЮНЕТТА — елемент декору з різьблених півмісяців, що повторюються.
ЛЮСТР — полива, що вкриває керамічний, скляний, іноді фарфоровий виріб. Багатоколірна глазур з перламутровим або металевим відблиском.
М
МАГМАТИЧНІ ГІРСЬКІ ПОРОДИ — гірські породи, що утворились в результаті затвердіння магми. В глибинних магматичних гірських породах добре помітні кристали окремих мінералів: граніт, сієніт та ін.
МАЙОЛІКА — вкрита олов’яною (цениною) глазур’ю кераміка, як правило, італійського походження. Дана техніка використовувалась і в XIX столітті.
МАРКЕТРІ — мозаїчна робота з тонко підібраних по тону кусочків дерева різних порід, слонової кістки, марамуру, металу.
МЕАНДР — поширений тип геометричного орнаменту, має вигляд лінії, ломаної під прямим кутом. Широко використовувався в Древній Греції, отримав назву від хвилястої річки Меандр в Малій Азії (нині річка Б.Мендерес в Туреччині).
МОДЕНАТУРА (італ. modinatura, modanatura, від modano — "зразок, модель") — в архітектурі — мистецтво профілювання; накладні архітектурні деталі — профілі, тяги, карнизи і т.д..
МОДЕРН — (франц. moderne - сучасний) – художній стиль в європейському і американському мистецтві кінця XIX – початку XX ст. (інша назва арт нуво). Стиль модерн слід відрізняти як від загального змісту слова "сучасний", так і від поняття модернізм. Основна ознака стилю модерн - декоративність, а основний мотив – рослина яка в’ється, принцип - уподібнення рукотворної форми природного і навпаки.
МОЗАЇКА — вид монументального живопису; зображення або візерунок, який виконаний з однорідних або різних по матеріалу частинок: камінь, кераміка, смальта, галька і т.д. Мозаїка складається з дрібних чи більш крупних частин матеріалу, підібраних по рисунку, щільно підігнаних один до одного і скріплених між собою і с грунтом в’яжучою речовиною. В мозаїці враховуються ефекти, що виникають на відстані через оптичне змішування кольорів окремих частинок і розташування кубиків мозаїки під нахилом по відношенню до джерела світла і один до одного.
МАРМУР — кристалічна метаморфічна гірська порода, що утворилась в результаті перекристалізації вапняка або доломіту. Мармур може мати білий, сірий, зеленуватий, рожевий колір та інше забарвлення. Мармур добре полірується, використовується в якості облицювального матеріалу.
МУЛЮРА (франц. moulure, від moulage — "литво, відливок"; провн. муляж; mouillage — "змочування, розведення водою"; див. ліпка; англ. moulding) — в архітектурі і декоративному мистецтві — фігурні деталі з гіпсу, які відливають з рідкої суміші гіпсу з наповнювачем — піском, мармуровою крихтою в ту чи іншу форму. В класичній архітектурі мулюрами стали називати будь які декоративні деталі, профілі, обломи, які виготовляють окремо, а потім закріплюють до стіни будівлі.
МУР (через польск. mur, від лат. murus — "стіна, прешкода") — кам’яна стіна, звідси мурувати, замуровувати.
МУРАВЛЕНИЙ — вкритий зеленою глазур’ю.
МУФЕЛЬ — тип виробничої печі, яка зазвичай використовується для обпалювання керамічних виробів.
М’ЯКА ПОРЦЕЛЯНА — Порцеляна з глини і порошкового скла. Містить більше кварцу, ніж звичайна порцеляна, черепок більш товстий, можливість робити дрібні деталі обмежена.
Н
НАВЕРШЯ — виступаюча орнаментована деталь на самому версі виробу.
НАКЛАДНИЙ ДЕКОР — орнаментальне покриття, яке виготавляється окремо і приклеєне або посаджене на шип на предметі.
НІЖКА-ЛАПКА — тип закінчення ніжки у вигляді лапи тварини.
О
ОБЛИЦЮВАННЯ — жорсткий або напівжорсткий матеріал (камінь, дерево, метал), який використовується для механічного захисту і декоративного оздоблення конструктивних елементів споруд.
ОБЛИЦЮВАЛЬНА ЦЕГЛА — фактурна або фасонна лицева цегла. Облицювальна цегла має на ложковій і тичковій гранях декоративну поверхню, яка виходить на фасад.
ОБЛОМ — в архітектурі — креслення, зображення архітектурної деталі в розрізі, те ж, що профіль у відношенні простої форми. Обломи викреслюються за допомогою циркуля і лінійки. Поєднання кількох обломів називають складним профілем. Обломи бувають прямолінійні та криволінійні, прямі і зворотні.
ОБ’ЄМНЕ ПОЗОЛОЧЕННЯ — часткове позолочення виступаючих деталей предмету.
ОРМОЛУ — вставки на мебелях з позолоченої бронзи або латуні. Від французького терміну, що означає позолочення.
ОПАЛЮВАЛЬНА ПІЧ — піч для обігріву приміщень. Опальювальні печі можуть бути теплонакопичувальні, конвекційні, з водяним контуром і печі-"буржуйки".
П
ПАЛЬМЕТА — неокласичний мотив у вигляді віяла.
ПАТЕРА — мотив овалу або кола, який часто включає також листянівізерунки.
ПАТИНА, ПАТИНУВАННЯ — окислення бронзи і міді, яке відбувається природнім штучним шляхом.
ПЕДИМЕНТ — архітектурний елемент, у вигляді трикутної секції над горизонтальною конструкцією (антаблементом), зазвичай підтримується колонами. Педимент також використовується як прикраса, яка розміщується над порталом.
ПЕКАРСЬКА ПІЧ — піч, яка призначена для приготування їжі методом її випікання або запікання в розігрітій керамічній камері, яка є також топкою цієї печі.
ПІЧНА ФУРНІТУРА — комплект готових металевих виробів різних видів і форм, які необхідні для оснащення печі: дверці і півдверці, димові засувки, поворотні заслінки, плити, колосникові решітки, духовочні шафи і т.п.
ПІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ — інструмент, який використовується при пічних роботах: пічний молоток, кайло, кельма, ніж-цикля, розсшивка, лопата для розчину, кувалда, висок, метр і рулетка, кутник, гнучкий водяний рівень або лазерний рівень, сокол, тертка, напівтертка, будівельний рівень, правило.
ПІЧНЕ ПРИЛАДДЯ — комплект елементів для печі, в який входить залізні заслінки до печей і труб, рамки душників, засувки, колосникові решітки, кочергу, залізну лопатку, рогач і пешню.
ПІЧНІ КАНАЛИ (також «димові канали») — в опалювальних керамічних печах канали, по яких проходять гази, що утворились в топці печі під час горіння дров або вугілля, перед тим, як потрапити в димохід.
ПЕЧУРА — невелика ніша на внутрішній поверхні стіни в давньоруській кам’яній будівлі, яка відігравала роль вбудованої шафки для зберігання дрібного начиння; іноді була розділена на яруси дерев’яними поличками і зачинялась навісними дверцями.
ПІЧ — пристрій для опалевння різних будівель або для отримання високої температури, яка неохідна в тому чи іншому технологічному процесі (випікання хлібу, обпалювання кераміки, термообрбка металів, лабораторні досліди).
ПІЧ ФРАНКЛІНА (англ. Franklin stove, також Pennsylvania fireplace — Пенсильванський камін) — економічна малогабаритна автономна піч для дому, створена Бенджаміном Франкліном в 1742 році. Будучи людиною заощадливою, Франклін звернув увагу на те, що в існуючих у той час в Америці печах велика частина тепла безкорисно втрачається в трубі. Він винайшов економічну піч, для стінок якої використав чавун, що має велику теплопровідність. Піч одночасно була і котлом (топка — камера, де спалювалось паливо), і радіатором (стінки печі, що випромінювали тепло і нагрівали приміщення). Таким чином, йому вдалось зменшити втрати тепла, витрати палива і розміри печі. Ця піч була одним з найпопулярніших винаходів Франкліна і досі використовується у багатьох країнах світу. Попри все те, Франклін так її і не запатентував.
ПІЧ-КАМ'ЯНКА — банна піч, яка призначена для отримання пару і нагріву парильного відділу. За режимом роботи розрізняють печі-кам'янки постійної і періодичої дії.
ПІЛЯСТРА (також пілястр, італ. pilastro від лат. pila «колона», «стовп») — вертикальний виступ стіни, який зазвичай має базу і капитель, на відміну від лопатки, лізени, і тим самим умовно зображує колону.
ПОД — нижня горизонтальна поверхня в топці печі і каміна (футерований шамотом), на який кладеться паливо.
ПОДЗОР — кахель з подвійною арочкою, який включений в декоративну аркаду по основі печі.
ПОДІУМ (лат. podium, з грец. pous — "нога, стопа") — у давньоримській архітектурі — підніжжя, висока основа споруди. Подіумом римляни називали підніжжя імператорської трибуни, надбудову триумфальної арки (передню стінку якої азивають аттиком).
ПОЛАТІ — лежанка, яка влаштована між стіною хати і російською піччю. На полатях можна спати, так як піч довго зберігає тепло. На полатях може розміститись кілька чоловік (в лежачому положенні). Конструктивне влаштування полатей різноманітне. Зазвичай полаті влаштовують і закріпляють в кутку двох пересічних стін. Вільний кінець полатей закріпляється на вертикальній підвісці з брусу, заробленого одним кінцем в матицю. Часто полаті встановлюють на прогоні-брусі, одним кінцем, вбудованими в стіну, іншим — закріпленим в стійку, яка є в свою чергу підтримкою для кута руської печі. В літній час, коли піч для обігріву приміщення не палять, на полатях можна зберігати (і сушити) овочі (цибулю).
ПОЛИВА — глазур для виробів з кераміки.
ПОЛИВНА КЕРАМІКА — вироби з обпаленої глини, вкриті глазур’ю.
ПОЛІРУВАННЯ — обробка поверхні (скла, каменю) з метою надання їй блиску. Відомі механічні та хімічні способи. Найдавнішим способом є механічне полірування після гранування, різьби або гравіювання, коли поверхня послідовно оброблялась спочатку дрібнозернистим абразивом, потім — свинцевими, дерев’яними, корковими і повстяними колесами і щіткою.
ПОРТАЛ (лат. porta — ворота) — архітектурно оформлений проріз, який часто являється входом в будівлю. Поняття також застосовується для позначення «П»-подібної рами каміна.
ПРОФІЛЬ (франц. profil, з італ. profilo, від filo, лат. filum — "нитка, смуга") — вид збоку. В архітектурі, дизайні, проектуванні — поперечний розріз форми, інакше — облом. Профіль — окремий випадок бічної проекції, в теорії і практиці архітектури усі профільовані деталі називають обломами. Ті ж архітектурні деталі в масі, об’ємі іменують моденатурою; відформовані з гіпсу або іншого пластичного матеріалу — мулюрою (невірна назва — ліпнина).
ПУТТІ — декоративні купідони або херувими.
П’ЄТРА-ДУРА — декоративна інкрустація напівкоштовним камінням на зображенні, геральдичні або геометричні мотиви.
Р
РОЗПУШКА — напуск кладки в цегляних димових трубах кімнатних печей над місцем проходження крізь покрівлю.
РІЗЬБА ПЛАСКА — характерний спосіб прикраси, коли тло орнаменту трохи заглиблений і тонований. Сам орнамент виступає безпосередньо на площині, без об’єму, лише в обрисах.
РИМСЬКА МОЗАЇКА — зображення з мозаїки з дуже дрібних полірованих камінців.
РИФЛЕННЯ — декор, який нагадує канелюри з випуклими жолобками.
РОГАЧ (ухват) — пристосування, у вигляді довгої дерев’яної палиці з металевою рогаткою на кінці, яким захватували і ставили в російську піч горшки і чавунці. Під кожен розмір чавунка був свій рогач.
РОЗЕТКА — декоративний мотив. Геометризоване зображення квітки, пелюстки якого розташовуються за принципом радіальної симетрії.
РОКАЙЛЬ (фр. rocaille — скельний, від roc — скеля, круча) — головний елемент орнаменту стиля рококо, що нагадує форму завитка мушлі. З’явився у Франції на початку XVIII століття при оздобленні паркових павільйонів-гротів деталями, що імітують природні елементи (морські мушлі, химерні рослини, каміння, уламки скель). Стилізований мотив кручі і раковини, часто зустрічається в меблях рококо.
РОКОКО (фр. rococo, от фр. rocaille — подрібнений камінь, декоративна раковин, мушля, рокайль) — стиль в мистецтві (в основному, в дизайні інтер’єрів), який виник у Франції в першій половині XVIII століття (під час регентства Філіппа Орлеанського) як розвиток стилю бароко. Характерними рисами рококо являються вишуканість, велика декоративна навантаженість інтер’єрів і композицій, граціозний орнаментальний ритм, велика увага до міфології, особистому комфорту. Найвищий розвиток в архітектурі стиль отримав в Баварії.
РОЛЬВЕРК (нім. Rollwerk, від Rolle — "ролик, котушка, згорток" і Werk — "робота") — "кручена робота", елемент орнаменту у вигляді скрученої стрічки, напіврозгорнутого рулону пергаменту, тканини.
РОНДО — невеликий орнаментальний медальйон або диск, часто з профільним зображенням бусини.
РУМПА — виступ у вигляді коробки на задній стороні пічного кахлю, призначений для його закріплення в кладці печі або стіни (при цьому внутрішня порожнина заповнюється розчином з цегляним щебнем).
РОСІЙСЬКА ПІЧ — масивна піч з цегли з лежанкою (полатями), яка використовувалась для приготування їжі і обігріву приміщень, широко поширена в Росії.
С
С - ПОДІБНИЙ ЗАВИТОК — елемент декору, оснований на формі літери С, популярний в стилі рококо.
САЖА — дрібнодисперсний аморфний вуглецевий залишок, який виділяється з диму, і утворюється при неповному згоранні.
СГРАФІТО — техніка декору кераміки, при якій малюнок продряпується по глазурі, оголюючи колір черепка.
СИСТЕМА "ЧИСТЕ СКЛО" — особливості конструкції топки, які створюють спрямований потік повітря на скло, с метою зменшення осідання сажного нальоту за рахунок утворення повітряної завіси перед склом всередині камінної топки.
СКАТ (апрон) — нижня кромка виробу, зазвичай загнута або профільована, часто повторює «гребінь» або карниз.
СЕРЕДЗАЛЬНА ПІЧ — піч, яка примикає до середини стіни в приміщенні.
БУДІВЕЛЬНА ЦЕГЛА — штучний камінь правильної форми, сформований з мінеральних матеріалів і який набирає каменеподібні властивості після обпалювання або обробки паром. За складом вихідної сировини і за методом виготовлення розрізняють силікатну і керамічну цеглу.
СУЩЕВСЬКА ПІЧ — невелика кухонна плита у вигляді лежачого паралелепіпеду, с двома конфорками для приготування їжі.
Т
ТАНДИР — глинобитна піч в формі дуже великої посудини, на внутрішній прогрітій поверхні якої печуть пляцки.
ТЕПЛОІЗОЛЯЦІЙНІ БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ — будівельні матеріали і вироби, що ізолюють теплові потоки.
ТЕПЛОВІДДАЧА ПЕЧІ — кількість тепла, що поступає від стінок печі в приміщення за одиницю часу. Тепловіддача печі залежить від кількості спаленого палива, розмірів внутрішньої теплоприймаючої поверхні, товщини стінок печі та інших параметрів.
ТЕПЛОПЕРЕДАЧА — мимовільний незворотний процес перенесення енергії від більш нагрітих тіл або ділянок тіла до менш нагрітих. Розрізняють три види теплопередачі: теплопровідність, конвекція і променевість.
ТЕРАКОТА (італ. terracotta — "палена земля") — різновид неглазурованої кераміки, виробів з червоної або жовтувато-бурої жовтизною глини з пористою, матовою поверхнею. В античності з теракоти виготовляли облицювальні плити з рельєфами, архітектурні деталі — метопи, антефікси, черепицю (каліматії; каліптери; солени), а також іграшки, дрібні статуетки. З теракоти робили кахлі та посуд.
ТОПКИ - стосовно до опалювальних печей і камінів - пристрій для спалювання палива з метою отримання теплової енергії. За конструкцією бувають відкритого і закритого типу, пічні і камінні. Топки відкритого типу зустрічаються виключно на відкритих камінах і втратили значення як опалювального приладу. Закриті топки забезпечуються дверцятами і можуть виробляти набагато більше теплової енергії. Топки камінів можуть виконуватися з чавуну або сталі, сталеві топки як правило мають футеровку шамотом або іншим матеріалом, чавунні топки футеруються не завжди. Топки печей виконуються з шамотних виробів або чавуну, останні часто футеруються шамотом. Топки з чавуну зазвичай використовуються в конвекційних печах.
ТОПКА ПО-ЧОРНОМУ — топка, при якій дим виходить в хату. При цьому кіптява осідає на спеціальних балках, які розташовані під верхом стіни, на стелі і навколо волокових вікон.
ТОПКА ПО-СІРОМУ — топка, при якій дим спочатку виходить на горище і вже звідти через слухові вікна - назовні.
ПАЛИВНИК — основна частина печі, яка призначена для горіння палива. В ході горіння виділяється тепло, яке при просуванні по димоходам передається усьому масиву печі. Паливник печі являє собою топочну камеру, де згорає паливо і в процесі його згорання виробляється теплова енергія. Конструктивно може бути зольниковим або подовим.
ПАЛИВО — горючі речовини, основною складовою частиною яких є вуглець. Паливо використовують з метою отримання теплової енергії, що виділяється при його спалюванні.
ТРАВЕРТИН (вапняковий туф) — легкий пористий камінь, який використовується в будівельних конструкціях і архітектурному декорі.
ТРЕЛЬЯЖ (фр. treillage, англ. trellis) — решітка для в’юнких рослин, критий склепінчатий хід, бесідка або стіна, що служить опорою для посаджених біля її основи витких або сланких рослин, наприклад, винограду, плюща, хмелю та інших.
ТРИФОЛЬ — готичний орнамент з симетричних трилисників, популярний в псевдо-готиці XIX століття.
ТИЧОК — коротка бокова поверхня цегли або каменю (в будівельній справі).
У
УТЕРМАРКОВСЬКА ПІЧ — обшита залізом цегляна піч (зазвичай у вигляді високого вертикального циліндра); в Росії — з 1820-х років.
Ф
ФАСКА — оброблений край панелі мармуру, граніту, скла або дзеркала, часто в формах декоративного бордюру.
ФАЯНС (франц. faïence від назви італійського м. Фаенца) — різновид кераміки. Фаянсовими називають вироби з білої глини, в яку також добавляють каолін, кварц, польовий шпат, крейду або марамур. Фаянсовий черепок білий, але, на відміну від фарфору, він не просвітлюється, має сіруватий або жовтуватий відтінок і шорохуватий злам. Фаянс обпалюють при відносно невисокій температурі (до 1000°С). Для маскування грубого черепка виріб покривають непрозорим шаром олов’яної глазурі або ангобом, а потім, після розпису — прозорим шаром свинцевої глазурі, яка, однак, не сплавляється з черепком, що характерно для виробів з фарфору.
ФЕСТОН — мотив у вигляді гірлянди квітів або фруктів, популярний в меблях бароко і неокласики.
ФІАЛ — різний, точений або металевий елемент декору, який розташований у верхній частині предмету, такий, як секретер, книжкова шафа або спинка стільця.
ФІЛЬОНКА (від нім. Füllung — "заповнення") — частина площини, наприклад поля стіни або панелі, двері, пілястра, обмежена профільованою рамою. Внутрішнє поле фільонки називають дзеркалом. Фільонки прикрашають різьбленим або ліпним декором, розписом.
ФЛОРЕНТІЙСЬКА МОЗАЇКА — мозаїчне зображення з досить крупних шматків каменю і скла.
ФЛЮГАРКА — поворотна залізна насадка на димову трубу, яка направляє дим за вітром для покращення тяги.
ФРЕСКА — живопис водяними фарбами по сирій штукатурці. Фарби розводять чистою або вапняковою водою. При висиханні штукатурка утворює плівку, яка робить фреску довговічною.
ФРИЗ — 1. Середня частина антаблементу. 2. Декоративно оформлена горизонтальна смуга.
ФУНДАМЕНТ — підземна частина споруди, яка забезпечує її стійкість.
ФУРНІТУРА — металеві елементи на дверцях: ручки, поворотні петлі, личини, прикраси.
ФУТЕРУВАННЯ — спеціальне оздоблення для забезпечення захисту поверхонь від можливих механічних або фізичних пошкоджень.
Х
ХАЙЛО — частина російської печі, яка служить для випуску димових газів в трубу.
ХЛІБНА ЛОПАТА — пласка лопата, як правило, повністю зроблена з дерева. Призначена для поклажі в піч (і виймання з неї) хліба і інших продуктів, наприклад, піци.
Ц
ЦЕК — волосяні тріщини на глазурованому покритті керамічних виробів.
ЦЕНИНА — кахлі з монохромним малюнком (зазвичай синього кольору).
ЦИМАРА КАЛОРИФЕР — калорифер з керамічними трубами для руху теплого повітря, що обігріває приміщення.
Ч
ЧЕКАНКА — спосіб обробки поверхні бронзи. Технологічно іде за литвом і полягає в механічній обробці рельєфу зображення за допомогою спеціальних інструментів - чеканів. Це один з найважливіших етапів створення витвору декоративної бронзи. Крім того, що чеканщик виправляв недоліки литва і ущільнював поверхню металу для кращого золочення, робив предмет більш виразним, поглиблюючи рельєф, підсилюючи дрібніші нюанси деталювання, надаючи фрагментам різну фактурність.
Ш
ШАМОТ — вогнетривка глина або каолін, обпалена до втрати пластичності, видалення хімічно зв’язаної води і того чи іншого ступеню запікання.
ШАТРО — пірамідальний кожух над кухонним вогнищем.
ШВАРЦЛОТ — графічний стиль декору кераміки, який використовував відтінки чорного.
ШВЕДКА — высока, але невелика по ширині та глибині теплоникопичувальна піч прямокутної або круглої форми, яка традиційно завершувалась високим (часто рель’єфним) оберсимсом з картушом або без.
ШЕВРОН — V-подібний орнамент, популярний в псевдо-готиці і ар деко.
ШЕСТОК — кам’яна ділянка перед отвором печі.
ШИБЕР — пристрій в димоході або димохідному патрубку камінної топки у вигляді рухомої сталевої пластини, яка повністю або частково перекриває дммохідний канал з метою змінення інтенсивності горіння і зменшення швидкості потоку димових газів.
ШИНУАЗАРІ — стиль в декорі з мотивами, що були запозичені з мистецтва Китаю.
ШИРИНКА — різновид кесону; поширений в російській архітектурі XVI—XVII століть елемент декору у вигляді квадратного заглиблення в стіні, всередині якої іноді розташовувався кахель або різьблена прикраса. Мотив, що повторюється перспективною прямокутної рамки ширинки наближує цей вид декору з фільонкою.
ШТАМПОВАНА БРОНЗА — техніка виготовлення виробів з тонкої латуні за допомогою тиснення стальними штампами. Дешеві у виробництві, подібні предмети цілком були здатні імітувати литу бронзу, поступаючись останній у тонкощах обробки і довговічності. З штампованої бронзи робили головним чином різноманітні накладки для меблів, але могли зустрічатись і самостійні предмети, наприклад, підсвічники. Штамповані деталі використовували також у виробах литої бронзи – в канделябрах, люстрах, корпусах камінних годинників та ін. Техніку штампу в Росії називали іноді «бірмінгемською» або «англійською» бронзою (не варто плутати з терміном «британський метал», яким називали не спосіб виготовлення, а склад - сплав олову, свинцю і сурми), в зв’язку з тим, що подібні вироби, в основному у вигляді деталей, привозили з кінця XVIII століття саме з Англії. З 1820-х років виробництво штампованої бронзи поширилось в Росії. Особливо воно процвітало у Москві.
ШТУКАТУРКА — оздоблювальний матеріал, що отримується шляхом змішування в певній пропорції: - в'яжучих речовин: цементу, вапна, гіпсу і т.п.; - піску; - води.
Я
ЯЧМІННИЙ ЛЬОДЯНИК — тип точеної форми у вигляді подвійної спіралі, що використовується в ніжках і колонах.